Лекция: Информатика и ее основные задачи

Перший етап – на підставі аналізу показників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаються вхідні дані для розрахунку необхідних показників, що рангуються залежно від ступеня їх вагомості.

Другий етап – виділення факторів, які мають першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів.

Третій етап – вивчаються можливості виходу на розрахункові величини факторів.

На цих розрахунках базуються висновки про фінансовий стан (фінансові відносини), намічається стратегія дій та складається фінансовий план.

В економічній літературі планування представляють як діяльність з прийняття рішень, які орієнтовані на майбутнє.

Фінансове планування розглядають на підприємстві як діяльність по збалансуванню і пропорційності фінансових ресурсів.

При цьому збалансування означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання.

Фінансове планування представляє собою складову загальноекономічного планування підприємства, в основі якого лежать показники соціально-економічного розвитку. Фінансове планування направлено на координацію діяльності всіх відділів фінансової структури підприємства.

Головним об’єктом фінансового планування є фінансові відносини і фінансові ресурси, які знаходять своє кількісне відображення в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду виражається і закріплюється у відповідних фінансових планах.

Процес планування діяльності підприємств в нових господарських умов використовує систему бюджетування. Бюджет на рівні підприємства – це плановий документ, що відображає господарські операції підприємств та результати, пов’язані з їх виконанням.

Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й задач і визначення засобів їх досягнення та вирішення.

Вибір варіанта програми залежить, перш за все, від ресурсних факторів. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мети, але й обсяг наявних ресурсів, є, очікуваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети.

Фінансове програмування використовується в розвинутих країнах з 60-х років. Сутність його полягає в складанні “плаваючих” планів видатків на п'ять років. Кожний рік план підлягає коригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року. Показники при цьому пересуваються за 5-річною шкалою на рік вперед. Планові показники 1-го майбутнього року є директивними, а в наступні 4 роки – орієнтовними.

Сьогодні в Україні використовуються цільові комплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягнення поставленої мети збалансування по ресурсах та виконавцях. Водночас управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на те, щоб гарантувати виконання поставлених завдань. Отже, фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління фінансами.

Сутність фінансового контролю як методу управління та як поняття зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв’язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії.

Побудова ефективної системи управління фінансами підприємства передбачає створення відповідної фінансової служби підприємства. Враховуючи обсяги і складність задач, що вирішуються на підприємстві, його фінансова служба може бути представлена:

фінансовим управлінням – на великих підприємствах;

фінансовим відділом – на середніх підприємствах;

фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського обліку, але й питаннями фінансової стратегії – на малих підприємствах.

Структура фінансової служби представлена на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Структура фінансової служби підприємства

На бухгалтерію покладаються обов’язки вести бухгалтерський облік підприємства та формувати його відкриту фінансову звітність у відповідності до встановлених вимог та положень.

Аналітичний відділ зобов’язаний аналізувати й оцінювати фінансовий стан підприємства, виконання планових завдань по прибутку, обсягам виробництва та реалізації, підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства.

Відділ фінансового планування розробляє плани та бюджети підприємства (баланс доходів і видатків, бюджет руху грошових коштів, баланс активів і пасивів тощо).

Оперативний відділ виконує збір рахунків, накладних, простежує їх оплату, забезпечує ефективні взаємовідносини з банками з приводу безготівкових розрахунків та отримання готівкових коштів, контрагентами – з приводу оплати товарів, послуг, вирішення спірних питань, державою – з приводу сплати податків, обов’язкових платежів, штрафів, пені та інших заходів економічного впливу на підприємство.

Відділ по роботі з цінними паперами займається формуванням й управлінням портфелем цінних паперів, забезпечує його ефективність з позиції доходності і ризику.

Функціонування будь-якої системи управління фінансами здійснюється в рамках чинних законодавчих актів і нормативної бази. У вітчизняній теорії та практиці питання стратегічного управління діяльністю підприємством до цього часу недостатньо розроблені. Частково це пояснюється тим, що функція стратегічного управління тривалий час належала державі. Крім того, дається взнаки недосконалість правового, законодавчого, економічного регулювання в державі, а також нестабільність законодавчої бази, відсутність практичного досвіду у фахівців.

Враховуючи, що ринок передбачає роботу підприємства в умовах конкуренції, сьогодні ділова стратегія підприємств націлена на досягнення стратегічних конкурентних переваг. Отже, стратегію можна визначити як узагальнюючий план управління, який орієнтовано на досягнення основних цілей підприємства шляхом виявлення та реалізації довгострокових конкурентних переваг на даному ринку.

Таким чином, управління фінансами підприємств (фінансовий менеджмент) забезпечує його господарську діяльність фінансовими ресурсами, вирішує існуючі фінансові протиріччя у фінансових відносинах, здійснює контроль за дотриманням фінансової дисципліни, націлене на подальший розвиток підприємства, досягнення його стратегічних цілей.

Информатика и ее основные задачи

Способы получения информации, ее обработки, хранения и передачи всегда играли в жизни человечества важную роль. Наскальная живопись, клинопись, уст­ная речь, алфавит, нотные знаки для записи музыкальных зву­ков, телеграф, телефон, радио, телевидение, компьютеры — лишь некоторые звенья цепи попыток совер­шенствовать способы получения, сохранения, об­работки и передачи информации. С середины XX в. в результате бурного развития науки и техники роль информации значительно возрастает — проис­ходит лавинообразное нарастание массы разнообраз­ной информации. В этой связи возникла необходимость в научном подходе к информа­ции, выявлении её наиболее характерных свойств, что привело к созданию теории информа­ции и науки об информации — информатике.

Термин «информатика» происходит от французских слов information (инфор­ма­ция) и automatique (автоматика) и означает «автома­тизиро­ванная перера­ботка ин­формации». Он вошел в обиход во второй половине XX в. для обозначения об­ласти человеческой дея­тель­но­сти, предметом которой явля­лась автоматизиро­ванная обработка ин­форма­ции с по­мощью элек­тронных вычислитель­ных машин. Анг­лоязычный ва­риант этого тер­мина — «Сomputer science» — буквально оз­начает «ком­пьютер­ная наука». Выде­ление информа­тики как са­мостоя­тельной об­ласти чело­вече­ской деятель­ности в первую оче­редь связано с разви­тием ком­пью­терной тех­ники и во вторую — с про­цес­сами передачи и обра­ботки информа­ции. Су­ществует множе­ство оп­реде­лений ин­форматики, что свя­зано с многогран­ностью ее функ­ций, возмож­ностей, средств и методов. Приведем наиболее употребляемую. Ин­форма­тика — это основанная на использова­нии компьютерной техники дис­цип­лина, изу­чаю­щая структуру и общие свойства информации, а также зако­номерности и ме­тоды её создания, хранения, поиска, пре­образова­ния, пере­дачи и примене­ния в различных сферах человеческой деятельно­сти.

Структурно информатику можно представить как состоящую из трех взаимо­свя­зан­ных час­тей — технических средств, программных средств, ал­го­ритмиче­ских средств. В свою оче­редь, информатику как в целом, так и каж­дую ее часть обычно рассмат­ривают с раз­ных позиций — как от­расль на­род­ного хозяйства, как фундаментальную науку, как прикладную дисци­плину.

Технические средства (комплекс технических средств) в анг­лий­ском языке обо­зна­ча­ются словом Hardware (переводится как «твердые изде­лия») — важнейшая обеспечи­вающая подсистема обработки информации.

Для обозначения программных средств, под которыми понимается со­во­куп­ность всех программ, используемых компьютерами, и область деятель­ности по их созда­нию и применению, применяется слово Software (буквально — «мягкие из­де­лия»).

Программированию задачи всегда предшествует разработка способа ее ре­ше­ния в виде последовательности действий, ведущих от исходных данных к иско­мому ре­зультату. Иными сло­вами — разработка алгоритма решения за­дачи. Для обо­зна­чения части инфор­матики, связанной с его разработкой и изуче­нием ме­то­дов и прие­мов построения алгоритмов, применяют термин Brainware (англ. Brain — интел­лект).

Информатика как отрасль народного хозяйства состоит из совокуп­ности предпри­ятий разных форм хозяйствования, где занимаются производ­ством ком­пью­терной техники, про­граммных продуктов и разработкой совре­менной техно­логии переработки информации.

Информатика как фундаментальная наука занимается разработкой ме­тодо­логии создания ин­формационного обеспечения процессов управления лю­быми объ­ектами на базе компьютерных информационных систем.

Информа­тика как прикладная дисциплина занимается:

· изучением закономерностей в информационных процессах (накопле­ние, пере­ра­ботка, распро­странение);

· созданием информационных моделей в различных областях человече­с­кой дея­тельности;

· разработкой информационных систем и технологий в конкретных облас­тях.

Предметом этой дисциплины (информатики) является ин­формация, а важнейшими ее зада­чами — исследование видов и типов информации, а также информацион­ных про­цес­сов. В информатике, как и во многих других науках, можно выде­лить два ос­нов­ных на­правления — теоретическое и прикладное.

Теоретическая информатика включает: теорию информации (изучает информацию как аб­страктный объект для выявления общих свойств ин­форма­ции), математиче­скую логику (изучает методы анализа информации), теорию ал­горитмов (анализи­рует алгоритмы решения задач), про­граммиро­вание (рассмат­ри­вает вопросы реа­лизации алгоритмов средствами кон­кретного языка), тео­рию принятия решений (изучает общие схемы, исполь­зуемые при выборе альтерна­тивных вариантов реше­ния задач), искусствен­ный интеллект (свя­зан с раскры­тием механизмов творческой деятельности людей). Короче го­воря, использует методы математики для построе­ния и изу­чения моде­лей об­работки, пе­редачи и использования информации, соз­дает тот тео­ретический фундамент, на ко­тором строится все «здание» прикладной ин­форматики.

В прикладной информатике можно выделить два крупных раздела: ин­формационные системы и информационные техноло­гии.

К информационным системам прежде всего относят:

· комплекс технических средств (средства хранения и обработки данных);

· математическое и программное обеспечение.

Под технологией понимается совокупность методов, спосо­бов, приемов при­ме­няемых для получения определенного вида продукции. Ин­формаци­он­ные технологии относятся к области информа­ционной деятель­ности людей — кни­гоиздание, теле- и радиовещание, издание газет, библио­течное дело и многое дру­гое. Разработка и совершенствование компьютер­ной техники при­вели к созданию новых информационных технологий, осно­ванных на ком­пьютерных мето­дах обра­ботки информации (подготовка до­кументов, поиск информации, автома­тизиро­ван­ные системы управления, автомати­зирован­ное проектирование, обуче­ние и др.).