Доклад: Грецький поліс

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Зміст

Введення… 3
1. Виникнення поліса, його державний устрій… 4
2. Грецький поліс як соціально-політичний організм… 8
3. Територіальний устрій поліса… 10
4. Економіка і соціальна структура поліса… 11
5. Духовна культура поліса… 14
Висновок… 16
Список використаної літератури… 17
Введення

Після дорійського навали землі Еллади на багато десятиліть прийшли в занепад. Однак поступово люди поверталися на колись обжиті місця. Виникали і нові поселення, які з плином часу розросталися в міста — поліси.
Інститути державності в Аттиці стали складатися дещо пізніше, ніж у різних областях Пелопоннесу, але поступово Афіни перетворилися не тільки в одне з найбільших і могутніх державних утворень, але і стали свого роду уособленням полісної Греції, центром Еллади класичного часу.
Народження полісного ладу в Аттиці проходило через поступову трансформацію родових установ шляхом внутрішнього розвитку, і на відміну від багатьох областей Пелопоннесу роль військових завоювань (поневолення місцевих племен і пов'язаних з цим конфіскацій, інших насильницьких дій) в становленні полісного ладу в Аттиці була мінімальна. З іншого боку, процес поступових внутрішніх перетворень завершився виникненням самої розвиненою соціально-політичної форми грецького поліса, знаменитої афінської демократії з відносно згуртованим цивільним колективом.
Мета роботи — показати грецький поліс, формування громадянського суспільства. Для досягнення поставленої мети нам треба відповісти на наступні питання:
— Виникнення поліса, його державний устрій;
— Грецький поліс, як соціально-політичний організм;
— Територіальний устрій поліса;
— Економіка та соціальна структура поліса;
— Духовна культура поліса.
1. Виникнення поліса, його державний устрій

У культурі Стародавньої Греції спостерігається поєднання традиційних рис, висхідних до архаїчної і ще більш раннім епохам, і абсолютно інших, породжених новими явищами в соціально-економічній і політичній сферах. Народження нового аж ніяк не означало загибелі старого. Як у містах будівництвонових храмів вельми рідко супроводжувалося руйнуванням старих, так і в інших сферах культури старе відступало, але звичайно не зникало абсолютно. Найважливіший новий чинник, що зробив найбільш значний вплив на хід культурної еволюції, — консолідація і розвиток поліса, особливо демократичного.
Поліс з невеликого поселення перетворився на самодостатній політичний і економічний центр. Формування системи політичних органів полісної демократії було результатом тривалого історичного періоду, починаючи з реформ Солона. Найрозвиненішою формою демократичного ладу античних рабовласницьких держав вважається афінська демократія. За своєю сутністю Афінське держава було політичною організацією вільних громадян, які забезпечують захист їхніх інтересів та послух рабів. За формою правління воно являло собою демократичну республіку, в якій громадяни користувалися рівними правами і могли братиучасть у політичному житті. Вона остаточно склалася в V ст. до н.е. і проіснувала до тридцятих років IV в. до н.е.
Антична класична демократія розглядалася як форма державного устрою, в основі якого лежить свобода. Гарантією особистої свободи громадянина булоправо приватної власності на засоби виробництва (і, перш за все, на головне з них — землю) з можливістю продажу її або передачі в спадщину, право вільного розпорядження виробленими товарами (тобто вільний ринок), право безпосередньо впливати на формування внутрішньої і зовнішньої політики держави і антимонопольні закони, що перешкоджали концентрації економічної і політичної влади в руках однієї особистості, родини, стану, класу [1].
Проте і у полісної демократії існували свої недоліки. По-перше, полісна демократія була рабовласницькою, тобто раби, які не тільки не мали особистоюсвободою, а й у саму категорію людей включалися тільки окремими вільнодумними греками, також як і метеки, які постійно мешкають в Афінах, не мали громадянських прав і не брали участі в управлінні державою. По-друге, свободою в кожному з грецьких держав (а їх було близько 2 тисяч) володів тільки повноправний громадянин саме цієї держави й тільки в межах своєї держави. Всі інші особисто вільні мешканці цього регіону — іммігранти і жінки — цивільними правами не володіли і приватною власністю (особливо нерухомої) володіти не могли.
Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, батьки якого мали громадянські права, а його ім'я було записано в особливому списку, що ведеться в демах. У такі списки заносилися юнаки та дівчата, які досягли 18-річного віку. До 20 років юнак закінчував курс військово-виховного навчання і ставав повноправним громадянином. Найбільш суттєвими правами громадянина були права на свободу і незалежність від будь-якої іншої людини, право на земельну ділянку і допомогу від держави у разі матеріальних труднощів, право на носіння зброї та службу в ополченні, право на участь у Народних зборах і т.д. Громадянин був зобов'язаний берегти своє майно і працювати на земельній ділянці, приходити на допомогу полісу в надзвичайних обставинах, захищати рідний поліс зі зброєю в руках, почитати батьківських богів.
Основними органами Афінської держави були: народні збори, Рада п'ятисот, геліея. Народні збори — верховний орган влади. Воно збиралося спочатку десять, а пізніше сорок разів на рік. При особливих обставин (напад ворога, стихійне лихо) може бути скликано надзвичайне «збори жаху і сум'яття». Компетенція народних зборів була великою: воно приймало закони, видавало постанови з окремих питань (псефізми), обирало посадових осіб і справляла перевірку їх діяльності, вирішувало питання війни і миру, обговорювало продовольче становище країни і т.д.
Спеціальні зборів присвячувалися розгляду прохань громадян, і вирішення питання про вигнання окремих осіб у порядку остракізму за межі держави. У роботі народних зборів могли брати участь лише громадяни, які досягли 20-річного віку. Жінки і метеки (іноземці) не допускалися. Рідко брали участь у його діяльності селяни, хоча, починаючи з IV ст. до н.е., за відвідування зборів належить винагорода.
Для вирішення навіть найбільш важливих питань вимагалося присутність всього 6000 чоловік, тобто 1 / 5 афінян [2]. Порядок денний кожного зборів визначалася заздалегідь. Один із зборів кожного місяця вважалося головним. Виступати і вносити проекти законів формально міг кожен учасник. Практично ж виступали переважно професійні оратори — демагоги. Законопроекти попередньо вивішувалися для загального огляду і надходили на обговорення народних зборів після їх розгляду в Раді п'ятисот. Голосування по законопроекту вироблялося підняттям руки. Важливим було право будь-якого учасника зборів, пославшись на незаконність законопроекту, зажадати зняття його з обговорення або голосування під загрозою залучення до суду. Крім того, голова міг не ставити на голосування ті пропозиції, які, з його точки зору, були незаконними. Прийнятий законопроект стає законом в тому випадку, якщо він не відхилявся потім геліеей.
До Ради п'ятисот (буле) входило по 50 осіб від кожної з десяти філ. Члени ради (булевти) обиралися за жеребом на один рік з громадян, які досягли 30 років. До компетенції Ради ставилися питання управління: здійснення дипломатичних зносин з іншими державами, управління фінансами, нагляд за арсеналами, доками, флотом, регулювання торгівлі, контроль за посадовими особами. Останні мали право виступати і вносити на розгляд свої пропозиції. Найважливішоюфункцією Ради було попереднє обговорення питань, що надходили на розгляд народних зборів, що дозволяло Раді спрямовувати діяльність останнього.
Для ведення поточних справ Рада був розділений на 10 комісій (пританий), які з 50 представників однієї філи. Комісії по черзі виконували обов'язки Ради, щодня обираючи за жеребом нового голови Ради, який під час роботи народних зборів був і його головою. У IV ст. до н.е. цей порядок був змінений: голова став обиратися перед кожним засіданням Ради (зборів). Після закінчення терміну служби всі члени Ради звітував у своїй діяльності і бути притягнутий до відповідальності.
Геліея була вищим судовим органом і складалася з 5000 суддів і 1000 запасних: по 600 чоловік від кожної з 10 філ. Члени геліеі обиралися за жеребом на один рік з громадян, які досягли 30 років. У складі геліеі функціонували 10 колегій, в кожній було по 500 суддів і 100 запасних. З метою запобігання зловживань колегіям було невідомо, коли їх покличуть до виконання обов'язків. Це вирішувалося жеребкуванням в день суду. Геліея була судом першої інстанції у справах про державні злочини і про зловживання посадових осіб та апеляційної інстанцією по справах, розглянутих іншими судами. Вона також мала правом відкидати законопроекти, прийняті народними зборами. Важливу роль грали посадові особи. Вибори посадових осіб здійснювалися щорічно або відкритим голосуванням у народних зборах, або за жеребом. Всі обрані піддавалися перевірці — докімасіі, під час якої з'ясовувалися їх право на зайняття посади, політична благонадійність і особисті якості. Не можна було займати посаду (крім військових) двічі чи дві посади одночасно. Виконання посад оплачувалося (виняток становили стратеги).
Після закінчення терміну посадові особи подавали звіти про свою діяльність Раді п'ятисот і геліее. Головними посадовими особами були стратеги і архонти. Колегія стратегів складалася з десяти членів, обраних народним зборами з числа одружених і мали нерухомість громадян. Вони розпоряджалися коштами, відпущеними на утримання армії і флоту, організовували збір надзвичайних військових податків, керували доставкою продовольства, приймали капітуляцію супротивника, укладали перемир'я, вели слідство і головували в судах у справах про військові злочини, мали право вимагати скликання позачергових засідань Ради п'ятисот або народного зборів та прийняття невідкладних заходів. Падало значення архонтів. Дев'ять архонтів обиралися жеребом з кандидатів, запропонованих филами. Колегією діяли рідко — при вирішенні народним зборами питання про остракізму і при перевірці посадових осіб. Спеціальні посадові особи (близько 700) управляли державним майном, відали державною скарбницею, спостерігали за порядком на вулицях і моральністю громадян, заторгівлею на ринку, виховували і навчали молодь, що проходила військову підготовку і т.д. Свої посадові особи були в филах і демах.