Доклад: Вінець нашого сподвижнецького життя є Боже Царство Небесне – торжество вищої природи людини над нижчою, а ціль – чистота серця, без якої неможливо досягнути того кінця.

Не помреш для світу – не народишся для Бога. Така безспірна думка всіх святих отців. Світ є назва збірна, що обіймає собою те, що ми називаємо пристрастями: світ є плотське життя та мудрствування плоті. По тому, що людина витягнула себе із цього світу, пізнається те, що вона відійшла від світу. Образ і символ смерті для світу – монашеський постриг. Смерть і згублення, яких вимагає від нас Господь, складаються не в знищенні існування нашого, — вони складаються у знищенні самолюбства, тої гріховної пристрасті, яка складається із повноти всіх інших різноманітних пристрастей. Хто любить тільки себе – той Бога любити не може.

Як і все в живому світі, хід історії здійснюється по волі Божій, князі – знаряддя Його волі, шляхом права вільного вибору, за їх чесноти – слідує щедре воздаяння, за їх гріхи – покарання Господнє: голод, мор, землетруси, нашестя інородців.

Тих, хто грішить Бог врозумляє покаранням, добро діючих, що розуміють свій обов’язок і виконуючих його – милує та береже. Бог нікого не принаджує: людина сама визначає свою долю, народ сам визначає свою історію.

Наш народ і наше православ’я отримали “первозданне” апостольське достоїнство і чистоту віри, про що зазначено святим апостолом Андрієм Первозванним, який передбачив велич Києва і майбутній розквіт православ’я на Русі, які підтвердились пізніше рівноапостольними святими Кирилом і Мефодієм – просвітителів слов’ян і Святого благовірного князя Володимира Хрестителя.

Літописи підкреслюють промислительний характер хрещення Русі, мовчазно передбачаючи за ним відповідні релігійні обов’язки, обов’язок православно-церковного послухання – бажання богоугодного життя та знайти праведний шлях до Господа: полюбити Господа Бога свого всім серцем своїм та всією душею своєю.